Її історія – одна з багатьох. Звичайна родина, звичайне дитинство. Проблеми між батьками – і хто їх не має? Але саме відсутність прикладу здорових відносин та виразів їх емоцій зробило залежність від SO, що призвело до депресії, психосоматичних розладів та психіатричної клініки. Шлях до усвідомлення проблеми виявився довгим і болючим.
Вони кажуть, що коріння будь -якої психологічної проблеми слід шукати в дитинстві, в сім’ї. І хоча моя справа не є винятком, я давно вважав свою сім’ю: мама, тато, моя сестра і я цілком нормальні. "Традиційні" предмети залежності, такі як алкоголь та наркотики, батьки не мали.
Так, мати – трудоголік (і, як вони б сказали зараз, шопаголік), у неї часто були напади гніву, вона влаштувала скандали і навіть бої (її сестра і тато ввірвалися в нас), вона постійна з постійним розлученням. Але мій батько намагався згладити кути, і я захищав його. Всі ми намагалися врятувати свою сім’ю. Мій батько займався моїм вихованням, ми розуміли один одного з напівзахисного. Мама багато працювала, стосунки з нею були напруженими та нестабільними.
Я розумію це зараз: маму було непросто. Я народився 2800 г з висотою 49 см. Вона не прийняла мене з моменту народження, намагалася її привести мене до "нормальної" ваги. Це не спрацювало. Відчуття провини, сором, безсилля перетворилися на гнів, який прорвалася, набуваючи форми насильства.
У віці 14 років я вирішив для себе, що ніколи не буду схожим на неї, я дозволив би собі принести гнів на близьких та значущих людей, тому що "ти не можеш розсердитися на мого коханого". Тож я відмовився від економічного почуття гніву.
У 21 я закохався. Він був молодшим, але це нас не турбувало – а також те, що він негайно визнав делікатне: проблеми з потенцією. Він попросив підтримки та допомоги. Це не страшно, я переконаний, мені потрібно звернутися до лікаря, і якщо проблема не є медичною – до психолога. Дивлячись вперед, я скажу, що ми пішли до лікаря лише через 4 роки. 4 роки ударів на мою жіночу самооцінку, його уникнення, мої та його сльози, істерики, турбота, мій. гнів? Ні, я забороняв це почуття в дитинстві. Наразі він накопичив глибоко всередині. Я пережив, чекав, підтримував, вважав можливими та немислимими виправданнями для його поведінки.
Ми пішли до лікаря. Тести виявилися хорошими, але наступний крок – поїздка до психолога – знову була перенесена на невизначений період.
Ми часто говоримо, що з неприємних новин, морального шоку ноги змітаються. Нормальна фізіологічна реакція. Моє коліно почало боліти без причини. Боляче піднятися по сходах. Я звернувся до лікарів, вони оглянули, розкинули руки, прописали мазь. Я жив на ньому протягом наступних 4 місяців. Тепер я розумію: я пішов неправильно, і тіло говорило зі мною про це – власною мовою, яку я тоді не зрозумів.
І тоді виникло почуття голоду, настільки ненаситно, виагра таблетки як і моя потреба в любові. З висотою 168 см, моя нормальна вага завжди становила 47-48 кг, прямо там протягом шести місяців я набрав ще 7. Здається комусь, що це дрібниця, але моє тіло ледве впорається з несподіваним навантаженням. І тоді тіло сказало "достатньо". Опинившись в середині дня, прямо в центрі міста, я почав вивертати мене назовні. Вона прийшла – нудота. Постійне, не проїжджаючи. Я не міг їсти. Минув день, інший, стан погіршився. Я розплавився, не тримався на ногах.
Далі – госпіталізація, 21 день з гастроентерології. Однак діагноз «психосоматичного розладу харчової поведінки, невротична нудота на тлі депресії» була поставлена на другий день мого перебування. Гнів, який я проковтнув стільки років, почав вириватися. Після виписки вони відправляли невроз до клініки-я, як і раніше не могли їсти. Ще 21 день у лікарні, про наркотики та крапельниці, з регулярними сеансами групового гіпнозу без помітної користі, а просто для вбивства часу.
Потім протягом 2 місяців у психіатричній лікарні в Світах для порушень їжі. 2 місяці експериментів з антидепресантами, жоден з яких не допоміг, але перетворив колись веселу, товариську та допитувальну в мене в байдужу істоту. Мої сусіди в палаті, дівчата з анорексією та булімією, пошкодували мене.
Тепер я розумію, що ти можеш бути вдячним тілу навіть за це, такий болісний і складний досвід
Шість місяців особистого пекла. Тепер я розумію, що ти можеш бути вдячним тілу навіть за це, такий болісний і складний досвід. Лікарі сказали: "Як тільки ви скажете завдяки своїй нудоті". За те, що вона не залишалася в токсичних стосунках і дізналася, що ви можете жити краще. Це, я не слухаю цих симптомів, онкологія може бути наступним рівнем психосоматики. Правда, в цей момент було важко зрозуміти і прийняти це, навіть неможливо.
Мої батьки не знайшли місця, підтримали мене, але щиро не розуміли, що зі мною відбувається. Мій молодий чоловік не розумів, хоча він регулярно відвідував лікарні. Тоді мене ніде не звільнили, без очевидних вдосконалень.
Я зараз розумію: я дуже хотів жити, чіпляючись за будь -яку можливість. Одна з цих можливостей з’явилася майже випадково: двоюрідний брат сказав, що в подібній ситуації психолог допоміг, отримав мені телефон. 9 місяців особистої терапії когнітивним психотерапевтом, під час якої я нарешті дозволив собі «праведний» гнів і мій неприємний, але такий вірний супутник почав відступати. Нарешті, через 6 років закінчилися болісні відносини. Працюючи над собою, змінюючи, я став незручним для свого молодого чоловіка, і він залишив моє життя, нарешті сказав багато гірких слів.
Вже тоді мій терапевт вперше почав говорити про спільну залежність, мою руйнівну сім’ю, що, будучи таким, залежним, я завжди поспішаю "врятувати" людину для мене значуща. По -перше, в дитинстві тато з мами. Тоді сестра – від неї. Тоді його партнер з проблеми, з якою він не хотів битися.
На моїй картині світу був сформований приклад адекватної реакції на агресію в сім’ї, а в моделях поведінки (схеми поведінки) спільної залежності: Низька самооцінка, заперечення їхніх почуттів, поступки, тенденція до жертви власних інтересів, цінностей та цілісності, контролю.
Я слухав, кивнув, але ще не міг прийняти це. Не вдалося ідентифікувати себе з спільною особистістю. Я не міг прийняти невірність життєвих цінностей та стереотипів, вихованих у мені.
Після цього я дістався до гештальта-психотерапевта-рік роботи з нею, і нудота пішла (як я тоді сподівався, назавжди). Я не скажу, що було просто: були моменти повної безсилля, безпорадності. Здавалося, що я не рухаюся вперед, "бити". Але я дуже добре пам’ятав свій стан цих токсичних відносин та симптомів. Я згадав, як гарне життя, коли ти можеш насолоджуватися ним, і, як тільки могла, боротися, щоб повернути це почуття.
І тоді я закохався. Він був одружений – це одне повинно було оповіщення – і глибоко "нещасний" у своєму шлюбі. Але чомусь я не поспішав залишати свою дружину. І я, звичайно, "врятував" та його. Відносини не мали майбутнього, але інша людина тоді не могла залучити мене – як я також.
Він кинув мене по телефону на день народження. Натиснувши на телефон, я зрозумів: вона знову тут, знову зі мною. Нудота, з якою я із задоволенням попрощався кілька років тому.
Перша панічна атака в моєму житті сталася тієї ж ночі. За нею слід було за друге.
Я повернувся до терапії, на цей раз розуміння: мені потрібна допомога не тільки з проблемою з їжею, але і з моєю спільною залежністю. Паралельно, за порадою терапевта, вона почала відвідувати групи анонімних співзалежних. Це стало для мене ресурсом, який допоміг пережити не тільки болісну перерву з тим, кого я любив, але й раптовий відхід мого батька, найближча і дорога людина.
Однією з проблем спільної залежності є те, що у нього багато облич і проявів, і лише в групі є можливість побачити їх різноманітність, прийняти чужий досвід і поділитися власним болем, а також досягти тих, хто на крок ближче до «одужання» (хоча, звичайно, ми повинні розуміти, що спільне залежність є життям, і ви можете лише вчитися, як виходити з гострого кулі та створюватись у безумовному, що любить здорові стосунки), в тому, щоб досягти гострого курсу та створюватися на користь здоровим відносинам, і в тому, що він має здорові стосунки), і в цілому), і в цілому), і в цілому), і в тому, що він має здорові стосунки), і в цілому), і в цілому), і ви маєте здорові стосунки).
Вони кажуть, що коріння будь -якої психологічної проблеми слід шукати в дитинстві, в сім’ї. Вони також кажуть, що вони не обирають сім’ю. І якби у мене був вибір, я б не хотів собі іншого дитинства, іншої історії. Мій життєвий шлях і люди на цьому шляху привели мене до них, зробили мене по -справжньому сильним і щасливим. Я займаюся своєю улюбленою справою, подорожуючи, щодня відкриваю світ для себе, мене оточують щирі цікаві люди. Я знову відчуваю.
